2020 рік багатий на ювілеї українського спорту. Є й ще один значний ювілей – 90 років, який має відношення до спорту, який стосується України. Цей ювілей – 90-річчя унікальної українки – Ліни Костенко.
Творчий доробок Ліни Костенко вражає, його зміст – це світло, біль, душа, емоції, сльози, кохання, й все, все, все, що є життя!
Я помітив, що у віршах та цитатах Ліни Костенко є ще одна фактура – спорт.
Спорт і мистецтво, а слова з вуст Ліни Костенко грають, милують, малюють, мотивують, ранять, глузують, підбадьорюють, страждають, перемагають. То ж пропоную декілька прикладів спортивної поезії Ліни Костенко.
Коректна ода ворогам
Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.
Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.
Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.
Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.
Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.
Я, що прийшла у світ не для корид,
Що не люблю юрби та телекамер,
О, як мені уникся і набрид
Щоденний спорт - боротися з биками.
Я обираю пурпуровий плащ,
Бики вже люттю наливають очі.
Я йду на них,душе моя,не плач,
Ці види спорту вже тепер жіночі!
А затишок співає, мов сирена
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.
І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.
Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!
Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:
— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
Труханів острів. Крига, крига, крига.
Напровесні дрейфуючий Дніпро.
Дитячий спорт – хто далі переплигне
по тих крижинах. І ні думки про
якийсь там страх. Це нам було театром.
Який глядач, поглянувши, не зблід?
Веселий час – між кригою і катером,
коли вже рушив непорушний лід.
О небезпека, програна, як гами!
Чим не фіґурні танці на льоду?
І голос мами, тоскний голос мами.
І мій дзвінкий, розхристаний: - Та йду!.
Барвиста ексцентрична завірюха,
феєрія ілюзій і оман.
Мистецтво тіла, фізкультура духа,
а взагалі – веселий балаган.
Гарцюють коні. Мерехтять жонглери.
Сальто-мортале. Холод висоти.
Блискучі ліфи. Страусові пера.
І ось виходиш на арену ти…
Вже почалось, мабуть, майбутнє
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.
Здається, часу і не гаю,
а не встигаю, не встигаю!
Щодня себе перемагаю,
від суєти застерігаю,
і знов до стрічки добігаю,
і знов себе перемагаю,
і не встигати не встигаю,
і ні хвилиночки ж не гаю!
Оце і все. Одна така поразка закреслює стонадцять перемог.
Життя людського строки стислі — Немає часу на поразку.
Ось ще цікаві мотиви, де спорт займає своє місце. Легендарний Василь Симоненко – Присвята Ліні Костенко:
Перехожий
Як він ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали —
Співали ноги,
І тиша музику берегла.
Як він ішов!
Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу —
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!
З шаленим щастям і сміхом гарячим,
З гімном вулканним без музики й слів!
Як він ішов!
І ніхто не бачив,
І ніхто від краси не зомлів.
В землю полускану втюпився кожен,
Очі в пилюці бездумно волік…
Раптом —
Шепіт поміж перехожих:
— Що там?
— Спіткнувсь чоловік…
Одні співчували йому убого,
Інші не втримались докорять:
— Треба дивитись ото під ноги,
Так можна голову потерять…
Трохи в футбола пограли словами,
Обсмакували чужу біду.
А він знову йшов.
І дивився прямо.
І знову
Натхненно творив ходу!
Не забувають Ліну Костенко й спортовці. Вони її вірші цитують, читають, пам’ятають.
Цікаву й водночас жартівливу добірку «віршів поетеси про український спорт» опублікував сайт Tribuna.com – https://ua.tribuna.com/tribuna/blogs/tribuna_ua/2758186.html
І КОЖЕН ФІНІШ - ЦЕ ПО СУТІ СТАРТ - таку назву мав студентський флешмоб коледжу фізичного виховання з Івано-Франківська у рамках Міжнародного фестивалю мистецтв «Карпатський простір», де відбулися «Національні читання поезії Ліни Костенко - http://kfv.if.ua/752-kozhen-fnsh-ce-po-sut-start.html
Українські біатлоністи (Анастасія Меркушина, Юлія Журавок), боксери (Віталій Кличко, Денис Берінчик), легкоатлети (Юлія Левченко), гімнасти (Олег Верняєв), футболісти (Олександр Шовковський, Руслан Ротань, Євген Макаренко, Максим Коваль, Валерій Федорчук, Артем Кравець, Сергій Сидорчук, Микола Морозюк), найсильніша людина світу (Василь Вірастюк) навіть іноземні тренери, спортсмени й функціонери (Паулу Фонсека, Фабріціо Раванеллі, Томаш Кендзьора, Йосип Піварич і Беньямін Вербич, Максим Тейшейра, Сілас і Луїс Філіпе й Томас Грімм) читають вірші Ліни Костенко!
